Як працює Дія зсередини та чому ваші документи завжди в безпеці

Щодня близько 1,7 млн українців відкривають Дію, щоб отримати довідку чи підписати документ, і рідко замислюються, як це працює зсередини. Саме розуміння технічних процесів у застосунку – найкраща відповідь на маніпуляції про "витоки даних". 

Про це у своїй колонці для РБК-Україна розповідає заступник міністра цифрової трансформації з кібербезпеки та хмар Віталій Балашов.

Головне:

• Відсутність єдиної бази: Дія не зберігає персональні дані – застосунок працює за принципом Zero Data Retention і щоразу запитує інформацію з державних реєстрів наново.
• Шлюз "Трембіта": Обмін даними здійснюється в реальному часі через захищену систему, яка об'єднує майже 200 реєстрів та забезпечує понад 32 млн обмінів щодня.
• Багаторівневий захист: Безпека побудована за принципом defense-in-depth, де кожен шар інфраструктури має власну систему контролю доступу.
• Цілодобовий моніторинг: За безпекою стежать Security Operations Center та команда Threat Intelligence, яка завчасно виявляє в даркнеті фейки про "зливи".
• Природа "витоків": Загадкові "бази Дії", які з'являються в мережі, насправді є комерційними реєстрами або застарілими даними, штучно "освіженими" зловмисниками.

Щодня близько 1,7 млн українців відкривають Дію, щоб за кілька секунд отримати довідку, підписати заяву чи оформити послугу – і рідко замислюються, що відбувається технічно в цю мить. А варто: саме розуміння того, як насправді влаштована передача даних у застосунку, яким користується більшість дорослого населення країни, – найкраща відповідь на регулярні чутки про "зливи" й "витоки бази Дії".

Почну з головного – з того, що найчастіше спотворюють. У Дії немає єдиної бази персональних даних громадян, яку теоретично можна було б "злити" одним рухом. Технічно це неможливо, бо такого централізованого сховища просто не існує.

Застосунок працює за принципом data-in-transit, або "нульового накопичення" (Zero Data Retention). Уявіть банкомат: він не тримає конкретно ваші гроші всередині металевого сховища. Коли ви вставляєте картку, він на секунду зв'язується з банком, показує ваш баланс – і одразу "забуває" цю інформацію.

Дія працює так само: коли ви відкриваєте, скажімо, довідку про доходи чи техпаспорт авто, застосунок не дістає копію з власного архіву – щойно сесія завершується, зникають і токен доступу (унікальна цифрова перепустка), і сама сесійна інформація (що ви шукали в застосунку або які послуги оформлювали).

Навіть у теоретичному сценарії злому серверної інфраструктури Дії отримати єдину "базу даних застосунку" неможливо – бо бази як окремого об'єкта фізично не існує.

Ключовий елемент цієї архітектури – система "Трембіта", державний захищений шлюз обміну даними між реєстрами й органами влади, побудований на принципах естонської X-Road.

Коли ви авторизовуєтесь у Дії й подаєте запит, саме "Трембіта" в реальному часі "підтягує" потрібну інформацію з відповідного реєстру: дані про авто – з реєстру транспортних засобів, про новонароджену дитину — з ДРАЦС, про статус ФОП – з реєстру підприємців. Кожен такий запит шифрується і підписується електронним ключем користувача, а сама архітектура обміну виключає можливість "підглянути" дані десь посередині ланцюга.

Сьогодні "Трембіта" об'єднує майже 200 державних реєстрів і забезпечує роботу понад 1000 сервісів та послуг, щодня фіксуючи понад 32 мільйони обмінів даних. За час роботи системи їх накопичилося вже понад 30 мільярдів – і саме завдяки цьому українцям не довелося роздруковувати 30 мільярдів паперових довідок, витягів і копій.

Принцип "нічого не зберігати" – лише один рівень захисту. У Дії діє багаторівнева модель безпеки, defense-in-depth: кожен рівень інфраструктури, від API-шлюзів до бек-сервісів, має власну систему контролю доступу, тож навіть якщо один шар буде скомпрометовано, інші залишаються захищеними.

Уявіть багатоповерхівку, де закритий двір, у будинку є консʼєрж, і на кожному поверсі до квартири двері на замку. Ось так і будується захист Дії. Якщо пройти один рівень, хакера чекають нові зачинені двері, і так до нескінченності.

Цей контур доповнює Security Operations Center, який цілодобово відстежує трафік, аномалії й підозрілі патерни в реальному часі, а також команда Threat Intelligence, яка щодня моніторить даркнет, закриті телеграм-канали й технічні форуми – не заради "стеження", а щоб виявляти згадки про нібито українські витоки ще до того, як вони стають інформаційним приводом.

Кожна нова функція проходить аудит безпеки ще до релізу – це і є принцип privacy by design, коли захист закладається на етапі архітектури, а не додається постфактум. Я не кажу, що ідеальний захист існує, – його не існує ніде у світі. Але коли ви розумієте, як насправді влаштована система, простіше відрізнити реальну проблему від чергового фейку, розрахованого на паніку.

Розумію, чому питання довіри до цифрової держави таке чутливе: Дія торкається паспортних даних, майна, реєстрації бізнесу – практично всього, що стосується взаємодії людини з державою.

Саме тому періодично з'являються спроби розхитати цю довіру: у мережі спливають "сенсаційні" публікації про нібито нові витоки, які після детального технічного розбору виявляються старими, вже відомими комерційними базами, штучно "освіженими" підробленими записами, щоб видати їх за свіжий злам.

Міністерство цифрової трансформації України