Коли спільне стає особистим: правила укладання договору про поділ майна подружжя

У шлюбних відносинах діє презумпція спільної сумісної власності, тобто кожен має рівне право на майно, яке придбане в офіційно зареєстрованих стосунках. У випадку розлучення, поділ нажитого здійснюється не лише через суд, пара також має можливість укласти договір, де визначить хто та що залишить собі.

Яка особливість угоди?

Домовленість стосується спільної сумісної власності та укладається незалежно від розірвання шлюбу. Якщо ж пара офіційно не розлучилася, але проживає окремо з фактичним припиненням шлюбних відносин, то суд може визнати майно, придбане кожним із них, приватною власністю. У такому разі речі не можуть бути предметом угоди.

Договір подружжя про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, має бути нотаріально посвідченим.

Що є предметом договору?

Загальний обсяг спільної сумісної власності або лише його визначена частина є предметом договору про поділ майна подружжя. Пара самостійно формує перелік майна, яке кожен з них отримає у приватну власність. Також домовленість стосується порядку здійснення й оформлення передачі майна, зокрема строків, обсягів грошової компенсації у разі нерівноцінності поділу та інших істотних умов.

Уклавши договір про поділ майна, подружжя отримує можливість самостійно визначити межі рівності часток, тобто домовитися про відсоток від загальної кількості майна або обрати якесь конкретне. Все майно, яке залишиться поза угодою, підлягає поділу на загальних підставах.

Які підстави для розірвання договору або визнання його недійсним?

Подружжя самостійно визначає термін дії договору про поділ майна. Проте, існують випадки, коли домовленість може бути припинена у примусову порядку – за рішенням суду. На вимогу одного з пари, у випадку істотного порушення умов договору, суд скасовує майнові зобов’язання.

Підставою недійсності правочину є недодержання вимог в момент його вчинення стороною:

1. Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
5. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, договір про поділ майна дозволяє подружжю цивілізовано розмежувати спільне й особисте. Він відкриває можливість врегулювати майнові питання без довгих судових процесів, проте вимагає чіткого дотримання законодавчих норм і свідомого волевиявлення сторін. Порушення умов або невідповідність правочину вимогам закону може стати підставою для його скасування, тому уважність та правова грамотність під час укладання угоди є запорукою її дійсності.

Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції