Вирішення питання доступу до дитини (спілкування/контакт з дитиною) на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей

У відносинах між Україною та 85-ма[1] державами світу діє Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, однією із цілей якої є забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ до дитини, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах (стаття 1 Конвенції).

З метою ініціювання на підставі Конвенції питання забезпечення реалізації права доступу до дитини, яка проживає/перебуває на території іноземної держави, заявник/заявниця заповнює та подає до Мін’юсту підписану ним/нею власноручно заяву про забезпечення реалізації права доступу до дитини та інші необхідні документи.

Детальну інформацію щодо оформлення та подання заяви про забезпечення доступу до дитини та про документи, які повинні додаватися до заяви, іншу довідкову інформацію, у тому числі, необхідні формуляри заяви, доручення відповідно до статті 28 Конвенції та згоди на обробку персональних даних, розміщено за посиланням https://cutt.ly/EK6XP1G.

Документи слід надсилати в електронній формі у форматі «.pdf» (документ та його переклад в одному окремому файлі, який не повинен перевищувати розмір 10 Мегабайт) на ел.пошту: callcentreminjust@kmu.gov.ua.

У разі надходження від Центрального органу іноземної держави прохання надіслати заяву та додані до заяви документи в паперовій формі заявника буде повідомлено про це додатково.

Зверніть увагу! Якщо дитина перебуває на території іноземної держави, такої як Польща, Данія або Туреччина, то з огляду на вимоги Центральних органів цих держав, які діють відповідно до їхнього національного законодавства, пакет документів повинен надсилатися до Мін’юсту обов’язково в електронній та паперовій формі одночасно.

Проте, деякі держави (наприклад, Естонія, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, США, Канада, Італія, Бельгія, Норвегія, Австралія тощо) просять надсилати пакет документів тільки в електронній формі.

[1] Австралія, Австрія, Албанія, Андорра, Аргентина, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Бельгія, Болгарія, Болівія, Боснія і Герцеговина, Бразилія, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Венесуела, Вірменія, Габон, Гайана, Гвінея, Гондурас, Греція, Грузія, Данія, Еквадор, Естонія, Замбія, Ізраїль, Ісландія, Іспанія, Італія, Ірак, Ірландія, Казахстан, Канада, Китай (прийняття від імені Гонконгу і Макао), Кіпр, Колумбія, Корея, Куба, Латвія, Лесото, Литва, Люксембург, Маврикій, Мальта, Марокко, Мексика, Молдова, Монако, Королівство Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Пакистан, Панама, Перу, Південно-Африканська Республіка, Північна Македонія, Республіка Польща, Португалія, Румунія, Сальвадор, Сан-Марино, Сейшельські острови, Сербія, Сінгапур, Словаччина, Словенія, США, Туреччина, Туніс, Узбекистан, Угорщина, Уругвай, Філіппіни, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Чилі, Чорногорія, Швейцарія, Швеція, Ямайка, Японія.

Міністерство юстиції України