25.08.2025 11:15
Нормативно-правове регулювання повернення дітей до постійного місця проживання
У сучасному глобалізованому світі питання міжнародного викрадення дітей набуває особливої актуальності. Все частіше батьки, перебуваючи у конфлікті щодо опіки над дитиною, вдаються до самовільного переміщення її в іншу державу, намагаючись обійти законодавство країни постійного проживання. Такі дії завдають шкоди передусім самій дитині, яка опиняється в умовах психологічного стресу, втрати звичного середовища та розриву соціальних зв’язків. З метою протидії цим негативним явищам у 1980 році була прийнята Гаазька конвенція про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей (далі- Конвенція), до якої приєдналася і Україна.
Проблематика міжнародного викрадення дітей
Міжнародне викрадення дітей зазвичай має місце у випадках розлучення чи конфлікту між батьками. Один із них без згоди іншого вивозить дитину в іншу країну, де сподівається отримати сприятливіші умови для вирішення питання опіки. Це призводить до порушення прав дитини на стабільність і сімейні зв’язки, а також до юридичних колізій між правопорядками різних держав.
Застосування Гаазької Конвенції в Україні
У 2006 році Україною було ратифіковано Гаазьку Конвенцію.
Для забезпечення виконання положень Конвенції Кабінет Міністрів України затвердив Порядок її виконання на території України, затверджений постановою від 10.07.2006 р. № 952, в якому містяться формуляри заяв, вимоги до їх оформлення, а також інша необхідна інформація.
Міністерство юстиції України та його територіальні органи виконують функції центрального органу за Гаазькою Конвенцією з метою вжиття заходів для забезпечення негайного повернення дитини в державу її постійного місця проживання.
Останніми роками Мін’юстом та його територіальними органами розглядається все більше заяв про повернення дітей, незаконно переміщених за кордон чи в Україну. Відповідно до вимог Конвенції центральним органом вживаються заходи з мирного врегулювання питання про повернення дитини. У разі неможливості вирішення порушеного питання мирним шляхом, заява подається до суду для вирішення справи по суті, оскільки лише національні суди можуть прийняти рішення про повернення дитини до держави постійного проживання або відмовити у її поверненні за наявності підстав, передбачених Конвенцією.
Основні положення Конвенції 1980 року
Конвенція має на меті забезпечення негайного повернення дитини до держави її постійного проживання та відновлення стану, який існував до незаконного переміщення.
Основні засади Конвенції:
• Негайне повернення – компетентні органи держав повинні забезпечити швидке вирішення справи, щоб уникнути затягування процесу та адаптації дитини до нового середовища.
• Визначення незаконності переміщення – переміщення чи утримання дитини вважається незаконним, якщо воно здійснене з порушенням прав опіки, наданих відповідно до законодавства держави постійного проживання.
• Дія Гаазької Конвенції обмежується лише функціями негайного повернення незаконно вивезеної дитини, і в ній не йдеться про визначення її постійного місця проживання чи піклування.
• Винятки – повернення може бути відмовлено у випадках, якщо воно становитиме серйозний ризик фізичної чи психологічної шкоди для дитини або якщо дитина досягла віку та зрілості, які дозволяють враховувати її думку.
Гаазька конвенція 1980 року є дієвим міжнародним механізмом захисту дітей від наслідків незаконного переміщення. Її застосування спрямоване на те, щоб спори щодо опіки вирішувалися у країні постійного проживання дитини, а не шляхом односторонніх дій одного з батьків. Для України ефективна імплементація Конвенції є важливим кроком до забезпечення прав дитини та гармонізації національної практики з міжнародними стандартами.
