День української писемності та мови

Цьогоріч День української писемності та мови має особливий смак — смак боротьби, незламності, болю і надії. У кожному українському слові тепер живе пам’ять про тих, хто пішов заради свободи, про дні і ночі в очікуванні мирного ранку, про молитви матерів, що чекають своїх синів і доньок з фронту.

Сьогодні українська мова — це наша зброя, щит, наш тихий шепіт любові, і грізний крик свободи. Вона живе у фронтових листах і щоденниках, у дитячих малюнках та співі воїнів, у рядках поетів і у підписах під прапорами. Мова — наш оберіг, наше коріння, наша душа, що не згине ні в розлуці, ні в лихолітті.

Ми маємо продовжувати говорити українською — вдома, на роботі, на кожному клаптику нашої землі, бо кожне наше слово — це крок до перемоги. Нехай вона звучить, як пісня над розораною землею, як обіцянка повернення і як вічне нагадування, що Україна жива. І поки є ті, хто її захищає і хто зберігає її мову, вона буде жити.