Голоси сили. Молоді ветерани говорять про війну і життя

“Voices of Defenders” vol.1

(Видавництво "3.3.3")

Про книгу:

• збірка новел молодих ветеранів та ветеранок, доступна в друкованому та аудіоформаті, яка виникла в рамках українсько-данська культурна ініціатива, метою якої є дати голос молодим захисникам України через мистецтво, показати людське обличчя війни.
• це не просто книга, а культурно-соціальний проєкт, , який надає платформу для художнього осмислення війни людям, які пережили бойовий досвід та підтримує процес адаптації та реінтеграції ветеранів через творчість.
• кожна новела - це не лише військова історія, а глибока рефлексія про життя, смерть, втрату, гумор, абсурд, любов, пам’ять.
• унікальність книги: вона поєднує одночасно слово, голос та погляд, адже 10 новел, які написали ветерани та ветеранки, озвучили інші захисники й захисниці в аудіо версії книги, а фото до книги надав військовий Юрко Костишин (Кіт Характерник). Зокрема передмову до книги також написав відомий письменник військовий- Валерій Пузік.

- це те що відбувалось з ними, що вони переживали: від страху, болю втрати побратимів та посетер до маленьких радощів, що оточували їх чи траплялись з ними посеред війни. І все ці історії лише стверджує людяність у нелюдських умовах. Це голоси, в яких звучить досвід - не вигаданий і не зіграний, а прожитий. Так можуть передати лише ті, хто сам пройшов крізь війну.

- у планах проекту видання ще двох збірок. А вже наявну збірку можна безкоштовно завантажити, онлайн чи прослухати на сайті: https://voicesofdefenders.org.ua/uk.html

Чому потрібно читати:

• справжні голоси. тексти написані ветеранами про свій власний досвід: не вигадані історії, а особисті переживання, рефлексії та спогади
• кожна новела має літературну глибину, емоційний вплив і різноманіття стилів. унікальний ракурс: від абсурду війни до спогадів про побратимів, від болю втрати до гумору на передовій
• дестигматизація образу ветерана: не лише «герой війни», а людина з мріями, болем, гумором і надією. Збірка руйнує стереотипи. Ветеран - це не лише солдат, а повноцінна творча особистість, яка мислить, мріє і творить майбутнє.
• соціальне значення та комунікація: підтримка процесу реінтеграції ветеранів через творчість та суспільний діалог. всі ці маленькі історії дають нам можливість наблизитись до розуміння наших рідних і близьких і порозумітись, коли вони повертатимуться додому. все те що не завжди скажуть ваші рідні і близькі, все те що не розкажуть вам, але вам кортить запитати, але ви не наважитесь чи вам не хочуть сказати - в цій книзі ви зможете знайти часточку. часточку болі, відчаю і страху, які трансформували автори військові у тексти. в першу чергу для нас, тих хто чекає і вірить.
• всі ці новели дають віру в наших захисників і захисниць і надію, що ми встоїмо. попри все ми маємо встояти, бо всі ці хлопці і дівчата заслуговують бути почутими нами.

але найкраще про цю книгу говорять самі ветерани:

“У час повномасштабної російсько-української війни, коли боротьба за незалежність та територіальну цілісність України є першочерговою, культура, зокрема література військових, ветеранів та волонтерів, набуває стратегічного значення..." — так каже влучно письменник Валерій Пузік у передмові.

А ветеран Максим Фетісов, який озвучив одну з новел, чітко відмічає значимість збірки: “Війна залишає слід. Найбільше болю приносять втрати побратимів. Але наш обов’язок – пам’ятати їх і передавати їхні історії, бо саме через слово ми зберігаємо пам’ять і досвід для інших.

“Навіть найкрасивіший образ Героя нічого не буде вартий, якщо ми не будемо бачити за ним живих людей. Єдина можливість створити правдивий образ ветерана – це дати можливість самим захисникам і захисницям розповісти про себе. Також ніхто краще не пояснить цінність життя, ніж ті, хто щодня його захищає” – говорить Юрко Вовкогон, координатор проєкту “Voices of Defenders”, ветеран російсько-української війни.

Цитати:

 “мою увагу привернули два великих терикони: я була в захваті від того, що побачила. Можливо, для когось — це просто насип, що утворився після промислової діяльності. Але для мене і багатьох моїх побратимів — це був символ сили і стійкості. Для нас вони мали особливий сенс”

На співбесіді ротний спитав: «Навіщо тобі це?». Я відповів:«Я — вчитель. І коли діти спитають, що я робив під час війни — що я їм скажу?»

«Скіф», підійшов і спитав: «Які в тебе яйця?». Я відповів: «Алюмінієві — бо гнуться, але не ламаються»

— Бачите оту гору? — кивнула кудись у далечінь, де на обрії темнів знайомий пагорб. — То гора нашої надії… наш символ світла в темні дні. Вона говорила, дивлячись просто перед собою, у небо, успогади.— То було єдине місце у селі, де хоч трохи ловила українська мобільна мережа. Ми туди бігали… аби додзвонитись до своїх. Сказати, що ще живі. Що все добре. Що тримаємось… Голос її затремтів. Сльози вже котились щоками.

..ми не можемо зрадити одне одного, ми не можемо сваритись, ми не можемо зневажати роботу, яку робимо, бо від наших дій, емоцій і стану залежить швидкість роботи і стан людини, яку ми забираємо з позицій.

Протягом того короткого часу на службі зустрічаються різноманітні люди, відвідуєш дивовижні місця. З одними людьми хочеться, щоб діалог тривав вічно, інших людей ти б волів ніколи не зустрічати… Такі зустрічі і такі місця дуже часто стають буденністю для солдата. Він до неї звикає, і здається, що так було і буде завжди. Та це має і негативний ефект, присутній певний парадокс. Ці люди та місця стають тобі дуже близькими, так наче ти знаєш їх усе життя і водночас тобі дуже легко з ними прощатись, а буває, що й цього нема. Ти просто сідаєш та їдеш до нової пригоди, до нових знайомств та історій.

На війні же смерть маячить перед тобою, ходить навколо тебе, чигає за рогом. І саме така близькість смерті, як би знову ж таки це не звучало банально, змушує любити життя. Насолоджуватися кожною секундою.

Справжня любов — це унікальне почуття виправдання свого існування в цьому світі

Ідея може мати неймовірну силу, і безліч разів ідея змушувала людей змінювати світ навколо себе

Кажуть, що війна змінює людей. Війна — це середовище, в якому особистість переживає свій катарсис. Окрім безпосередньо проблеми виживання, ти мусиш призвичаюватись до жорстокої реальності, яка повна смерті та небезпек…Ти мусиш змиритися з тим, що можеш загинути. Дехто робить крок далі, і мириться з тим, що вже загинув. Це умови як і для вчинків дуже ницих, так і неймовірно героїчних. Це умови для найбільш щирих емоцій, що ви могли б відчути. Це умови для найсильнішого бажання жити і милуватися проявами цього життя.

В зоні бойових дій я пізнала себе глибше, ніж за тридцять три роки до того, і чітко усвідомила, що для мене надзвичайно важливо знаходити в собі сили, аби бачити красу навколо. Важливо фокусуватися на усмішках. Інакше загальний біль переповнить мене та «зламає».

Про авторів:

• авторами першого тому стали 10 молодих ветеранів та ветеранок віком 19 - 35 років, учасники війни на Сході України та повномасштабного вторгнення: Андрій Каспшишак, Інна Короленко, Денис Скорбатюк, Андрій Боднар, Ірина Васечко, Андрій Сушко, Володимир Савельєв, Данило Ставицький, Анастасія Хлібник, Ігор Дусан.
• майже усі автори непрофесійні письменники, які вперше діляться своїм непростим досвідом війни.
• до війни автори були непрофесійними військовими і людьми різних професій: вчитель, інженер, івент-менеджерка, фінансист, комунікаційниця, дизайнер, прекладач з англійської коміксів та серіалів, айтішник, журналістка та фотографка, студент, які любили те чим займались: ходили в гори, займалися плаванням і альпінізмом, гуляли з собакою, вели активний і не дуже спосіб життя.
• після кожного оповідання розміщена інформація де автори діляться своєю улюбленою музикою, книгами, фільмами, найбільш запамятованими моментами з війни та відповіддю на одне важливе питання: завдяки чому ми переможемо, і відповіді на це питання в кожного свої, але вони мотивують. Мотивують, вірити, підтримувати і діяти.

Мінветеранів